Люблю спостерігати за маленькими дітьми.

А саме за тим, як діти вивчають світ. Вони від нього просто нічого не очікують — ні поганого, ні хорошого. Вони відкриті, вони намагаються відчути. Вивчити, зрозуміти самойстійно, що то таке. І за цим спостереженням розумієш, як багато ми, дорослі, несемо у собі чужого досвіду і чужих настанов, і не помічаємо цього. Як багато ми не відчули, не прожили це самі, не зрозуміли і не пропустили це через себе.

Ми опираємось на купу чужого досвіду, порад, міфів, думок, але часто не маємо своїх власних відчуттів щодо чогось. Я не говорю зараз за якість складні філософські речі, я говорю за прості побутові речі. Звички, традиції. Дуже часто ми навіть не замислюємось над тим, чи це наше власне відчуття, чи це стороння думка.

Діти у всіх нас перед очима, та чи бачимо ми те, чого вони нас вчать? Мені здається, що діти нас вчать тому, що ми в якийсь момент забули. Це так на поверхні, що викликає здивування, як ми цього не бачимо за щоденними клопотами.

Катерина Хоптинська

Опубликовать в Facebook
Опубликовать в Google Buzz
Опубликовать в Google Plus
Опубликовать в LiveJournal
Опубликовать в Мой Мир
Опубликовать в Одноклассники
Опубликовать в Яндекс

Leave a comment

Your email address will not be published.


*